У XVIII ст. польська шляхтянка Ядвіга Загоровська організувала у Володимирі єзуїтську місію і було вирішено будувати костел. У 1755 р. за фінансової підтримки старости Гната Садовського і його дружини розпочалося будівництво храму. Воно тривало 15 років. У 1770 р. костел освятили під титулом «Серця Ісусового». У 1783 р. храм перейшов до василіан і став називатися собором Різдва Христового. Василіани збудували двохповерхові келії, де діяли школа та лікарня для бідних, також вони заснували першу в місті аптеку.
У XVIII ст. при монастирі діяв володимирський колегіум – один з найбільших освітніх закладів того часу. Колегіум мав 7 класів, нараховував 7 професорів і 380 студентів (в основному діти шляхти і духовенства). Найвідомішими вихованцями закладу були – уродженець Володимира, доктор філософії Вільнюського університету, винахідник електрофорезу Стефан Стубелевич та філософ, богослов, письменник-гуманіст, громадський і церковний діяч, радник царя Петра І Феофан Прокопович.
У 1840 р. собор і монастир стають православними, і тут розташовується єпископська кафедра (з 1891 р.). У міжвоєнний період, за часів Польщі, собор знову належав католикам і був перейменований на костел Послання Апостолів.
З огляду на стиль архітектури, собор є пам`яткою у стилі пізнього бароко. Стіни собору були декоровані фресками, які не збереглися.
До архітектурного комплексу храму, котрий складається з верхньої церкви, східної церкви Св. Андрія, та підземної церкви святої Покрови з криптою (поховання під вівтарем), входить також жіночий монастир Різдва Христового з церквою Успіння Пресвятої Богородиці. Інтер`єр собору Різдва Христового був відновлений в 1990-х роках завдяки підтримки прихожан. Іконостас складається з трьох ярусів. Богослужіння проводяться українською мовою
