Українські народні інструменти – один із проявів культури українського народу. Музичний інструментарій України вельми багатий і різноманітний та включає широкий ряд духових, струнних та ударних інструментів. Значна частина українських народних музичних інструментів сягає часів Русі. Осередки кустарного виготовлення скрипок, сопілкових та рогів-«абіків» збереглися частково у Карпатах, на Підляшші, Волині та Поліссі; трембіт та дримб – на Бойківщині, Гуцульщині й Мараморощині; рогів та дуд – лише на Гуцульщині. Але приємно те, що мистецтво виготовлення традиційних народних інструментів (зокрема, бандури, ліри) поступово відроджується і набуває популярності по всій території України
Іграшка є особливим витвором українського народного мистецтва, оскільки це те, без чого неможливо уявити дитинство. Саме тому виготовленню іграшок українці приділяли особливу увагу, використовували найрізноманітніші матеріали. До нас дійшли переважно керамічні та дерев’яні зразки XIX століття: ляльки, птахи, візочки, коники, меблі, дзиґи, вітрячки; механічні забавки; головоломки («мороки»); тарахкальця («хихички»). Окрім куплених, у кожній українській сім’ї їх виготовляли самотужки з лози, соломи, трави, парафіну, кісток, тканини, в Карпатській Україні – ще й з тіста та овечого сиру. Функцію сакральних оберегів виконувала зроблена з тканини вузликова лялька – мотанка (куккла), у давнину використовувалася в обрядах, пов‘язаних з народними святами. Також дослідники пов’язують ганчір’яні ляльки з культом предків
Ткацтво було важливим ремеслом кожної української сім’ї – виготовляли полотно, рушники, хустки, налавники, доріжки, килими. Основним матеріалом для ткацтва були льон, коноплі та вовна. Українські ткачі працювали на верстатах двох типів: вертикальних («кросна», «розбої») і горизонтальних. Оздоблювали вироби геометризовані орнаменти: поперечні смуги, ромби, зірки, розетки, стилізовані зображення квітів, птахів. Найвідоміший центр ткацтва рушників з XV століття – м. Кролевець Сумської області. У XIX столітті ткацтвом славилися також Київщина (богуславські килими), Полтавщина (решетилівські килими), Поділля та Волинь. З ХVIII століття крім народних килимів побутували так звані панські килими та гобелени
Скульптура – один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Це вид мистецтва, пов’язаний зі створенням об’ємних художніх форм у реальному просторі. Саме тому скульптор спирається на практику пластики та моделювання, які необхідні йому для відтворення об’ємності фігури чи предмета. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри – портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. За своєю формою розділяють два види скульптури: рельєф та круглу скульптуру. Останнім часом в українському скульптурному мистецтві з’являються нові художники, які пов’язують свою творчість із станковою скульптурою
Іконопис – мистецтво писання ікон, вид живопису, має культове призначення. Іконописання, особливо характерне і розвинене у православній традиції, як і загалом у східному християнстві. Широко поширене і популярне в Україні, Росії, Румунії, Греції, Сербії, Грузії та інших східно-європейських та близько-східних краях. Ікона є своєрідним вікном у духовний світ, тому вона має особливу мову, де кожен знак – символ. Мета ікони – направити всі наші почуття, розум і всю нашу людську природу до її істинної мети – на шлях перетворення. Українській іконографії характерні світлий, легкий колорит
Техніка розпису металом по яєчній шкаралупі являється унікальною й досі невідомою в жодній країні. Автором і винахідником цієї технології є Анатолій Бойко. Творчість волинського майстра визнали світовим надбанням людства. Анатолій не лише оздоблює шкаралупу – у своїх роботах також використовує техніку витяжки яєчної шкаралупи, а це доволі довготривалий процес. Завдяки цій техніці шкаралупу висотою в 9 сантиметрів розтягує в 11 разів
Існує чотири види розписаних яєць – крапанка, дряпанка, крашанка та писанка. З писанками і фарбованими яйцями (крашанками) пов’язано безліч легенд, повір’їв, переказів, звичаїв, традицій, обрядів. Писанка – яйце, декороване традиційними символами, які пишуться за допомогою воску й барвників. В уявленнях багатьох народів яйце втілювало джерело життя і всього всесвіту. Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Перші знахідки розписаної шкарлупи на теренах України датуються IV століттям до нашої ери
Найпоширенішими видами художньої обробки дерева є різьблення, випилюванням та токарна обробка. Художнім різьбленням по дереву (сницарством) стародавні слов’яни славилися ще в XI столітті. Найвищого рівня в Україні різьблення досягло у XVIII-XIX столітті. Ним оздоблювали деталі будівель: одвірки, балки, наличники, віконниці, а також предмети побутового і господарського призначення: скрині, сани, столи, ліжка, полички, мисники тощо. Сучасні майстри особливу увагу приділяють також виготовленню високохудожніх виробів (зокрема скульптур) та дерев‘яних сувенірів
Один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток. Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва – зробити гарним речове середовище людини, її побут. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета – меблі, одяг, посуд тощо; за технікою виконання – різьблення, ткацтво, розпис; за матеріалом – дерево, кераміка, текстиль, камінь, лоза, тобто використання природних матеріалів; метали та їх сплави, пластмаси, скло, порцеляна, папір та ін., тобто використання штучних, винайдених людиною матеріалів
Це традиційне мистецтво приготування короваю – великого круглого пухкого хліба із прикрасами з тіста, що інколи вкривають кольоровою глазур’ю. Зазвичай випікають на свята, виконує святкові та обрядові функції. Коровай – невід’ємна атрибутика українського весілля
Це обробка металу способом кування. Ковальство на землях сучасної України вiдоме з часiв трипiльської культури, ще задовго до н. е. Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса. У наш час машинізоване ковальство є штампувальним виробництвом металевих виробів, а ковальство як народне ремесло з кожним роком набуває популярності і стає високохудожнім ремеслом
Ремесло з виготовлення доморобних господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини. В Україні має багаті й давні традиції, особливо на Поліссі. Для плетіння використовують гнучкі легкодоступні матеріали: лозу, кору певних дерев, насамперед молодої липи (лико) та берези (берест, луб), верболоз, хвойну та дубову скіпку, коріння ялини, сосни тощо. Лозоплетіння – одне з найдавніших ремесел і охоплює широку сферу предметів від елементів будівництва, меблів до дрібних виробів та іграшок. У художньому плетінні широко застосовують також трав’янисті рослини такі як солома
У давнину виробленням свічок та їхнім продажем займалися спеціальні люди – свічкарі (свічарі). В Україні було поширеним домашнє виготовлення свічок, навіть після появи заводського виробництва. Свічки робили з воску. Саме виготовлення свічок відбувалося з великим благоговінням. Коли виготовляли свічки Богу, дбали про чистоту роботи й матеріалу, обирали для цього певні дні й навіть години, проказуючи при цьому молитви й запалюючи лампадку перед іконою. Великого поширення набули свічки-трійці, виготовлені за особливою технологією, розмальовані і прикрашені. Поширеними також були кольорові свічки, які виготовляли шляхом додавання фарби у віск. Нині ремесло виготовлення свічок переживає своє «друге народження»
Один із видів народного декоративного мистецтва українців. Орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на таких предметах домашнього вжитку, як ліжники, обруси, наволочки, рушники тощо
Живопис (малярство) – вид образотворчого мистецтва, пов’язаний з передачею зорових образів за допомогою нанесення фарб на поверхню, таких як олійні фарби, гуаш, темпера та інших засобів техніки живопису. Існує п’ять видів малярства: станкове (твори, що існують незалежно від місця створення, в основному це картини, створені на мольберті художника), монументальне (виконується безпосередньо на стінах і стелях будинків та інших споруд), декоративне, театрально-декоративне, мініатюрне. Особливим видом давніх народних промислів є малярство на склі. В Україні цей вид мистецтва поширився в другій половині ХІХ ст. Майстри малюють картини на склі, здебільшого ікони, розписують посуд, скляні прикраси
Гончарство – це обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів, черепиці та іншої кераміки. На території України гончарство відоме з часів неоліту (V-VII тисячоліття до н. е.). Більшість керамічного посуду в Київській Русі виготовлялося на ручному гончарному крузі, що з’явився тут у II століття н. е. У XIV-XV століття почали застосовувати ножний круг. Через багаті поклади глини гончарство було розповсюджене по всій Україні, де виготовляли різноманітний посуд: горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, барильця, баньки, декоративний посуд, дитячі іграшки тощо. Найбільші осередки гончарства, які працюють і сьогодні, – це Опішне, Косів, Бубнівка
