Софійський собор XI-XVIII ст.

Софійський собор, або Софія Київська – пам’ятка української архітектури та монументального живопису XI-XVIII століть, розташована на Софійській площі міста Києва. Це одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Пам’ятка була кафедральним собором та резиденцією київських митрополитів.

Згідно літописних джерел, будівництво собору розпочав Володимир Великий, а завершив його син Ярослав Мудрий у 1037 році. За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти, перебудови. У 1240 році під час монголо-татарської навали Софіївський собор встояв, але був пошкоджений і пограбований.

До XIII століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека часів Київської Русі. Собор зазнав занепаду у XIV столітті, але був відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи.

У 1934 році територію Софійського монастиря оголосили Державним історико-архітектурним заповідником. У 1990 році ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку світової спадщини ЮНЕСКО. Софія нині зберігає найбільший у світі ансамбль унікальних мозаїк і фресок першої чверті ХІ ст. – 260 м кв. мозаїк та 3000 м кв. фресок